Таку теорію запропонував видатний швейцарський економіст Леон Вальрас ще в 1874-1878рр.(див. Лекцію №6).

Незважаючи на те, що в 30-х роках XX ст. деякі економісти розрізняли поняття «рівновага» і «стабільність», першим, хто запропонував чітку класифікацію загальних систем і методів їх аналізу, був П.Самуельсон. Його праця «Основи економічного аналізу» (1947 р.) спирається на ряд ранніх робіт, в яких дається всебічна характеристика рівноваги. У цьому дослідженні вчений заклав надійний фундамент для розвитку прикладної науки. Зокрема, П. Самуельсон використав поширене в математичній літературі визначення стійкості, застосувавши його до аналізу динамічної системи.

Після 1950 року, коли швидкими темпами почалася цілеспрямована математизація економічної науки, в макроекономічній теорії пануючі позиції належали кейнсіанській концепції. До економічних досліджень почали залучати спеціалістів у галузі прикладної математики, завдяки чому стара теорія загальної рівноваги Л. Вальраса набула нового вигляду, в ній з'явилися додаткові «вимірювання».
Появу поширеного тепер підходу до теорії загальної економічної рівноваги можна датувати 1954 роком, коли К. Ерроу і Дж. Дебре опублікували статтю «Існування рівноваги для конкурентної економіки». Модель цих учених включає в себе багато моделей поведінки споживача і поведінки фірми. Виробники і споживачі розглядаються в ній не ізольовано, а як взаємодіючі елементи однієї системи. Модель належить до такого класу моделей рівноваги, в якому співвідношення цін, обсяги попиту і пропозиції визначаються одночасно. В ній також дістав відображення той факт, що в умовах конкурентної економіки існує багато окремих цілей у її агентів, які не інтегруються в якусь спільну мету. Поняття рівноваги в моделі Ерроу-Дебре визначається як виконання певного набору умов, що не вимагають рівності попиту і пропозиції з усіх видів товарів. Умови, що описані в цьому наборі, гарантують існування загальної рівноваги і за менш точних, ніж у моделі Вальраса, завбаченнях.
У моделі Ерроу-Дебре фірми трансформують затрати у випуск, причому криві трансформації випуклі, відсутня економія на масштабах; домашні господарства пропонують працю і споживають позитивну кількість товарів; їх вибір визначений функцією корисності, у яких криві байдужості випуклі; у домашніх господарств є позитивна кількість кожного товару і вони претендують на деяку частину прибутку. За цих передумов обидва вчені довели, що існує конкурентна рівновага, яку вони визначили наступним чином: максимум прибутку при заданих цінах; максимум корисності при заданих цінах і питомій вазі у прибутку; ціни невід'ємні; якщо існує надлишкова пропозиція товару, то його ціна дорівнює нулю.

У ході формування моделі К. Ерроу і Дж. Дебре використали теорему Неша про рішення гри з n учасниками і показали еквівалентність понять конкурентної рівноваги та рівноваги гри з n учасниками. Історія проблеми існування рівноваги досягла своєї кульмінації, коли Дж.Дебре опублікував підсумкову працю «Теорія вартості: аксіоматичний аналіз економічної рівноваги»(Debreu G.Theory of Value: An Axiomatic Analysis of Economic Equilibrium. New Haven, 1959.). В ній, з урахуванням всього раніше зробленого, не тільки викладена аксіоматика системи загальної економічної рівноваги і був представлений доказ існування рівноваги, але і подані доведені обома вченими теореми добробуту, що встановлюють (однозначну) відповідність між конкурентною рівновагою і оптимумом по Парето. Це виводять проблему рівноваги у новий вимір, що зачіпає етичні основи теорії рівноваги.