Проте, в Україні процес приватизації почався раніш, ніж була чітко визначена сама концепція приватизації, хоча в чинне законодавство поняття приватної власності було введене у 1992р. У результаті непродуманих дій, відбувалась своєрідна приватизація державних фінансових ресурсів, а власне кажучи, розгарбування державної власності. І тому зміна власників не призвела до ефективного господарювання, наслідком чого в національній економіці стало, зокрема: посилення монополістичних тенденцій; слабкість стимулів щодо надходження іноземних інвестицій; майже відсутність процесу демократизації капіталу; мляве формування середнього класу в країні. В цій ситуації є доцільними заходи, які були застосовані при проведенні приватизації іншими країнами:

>диференційований (вибірковий) підхід до приватизації великих державних об'єктів (враховуючі стратегію їх призначення) з метою створення економічної структури з розумним балансом малих, середніх і великих підприємств, з достатнім ступенем конкуренції між підприємствами в різних галузях і в т.ч. за участю іноземних інвесторів;

>розмаїття способів передачі державної власності на конкурентній основі в приватні руки;

>система кредитування, яка б стимулювала розвиток малого і середнього бізнесу.

Разом з тим зазначимо, що хоча процес приватизації і веде до розширення індивідуальної, приватної та акціонерної форм власності, але це не означає, що державна власність буде цілком ліквідована. Це стосується насамперед великих, найбільш важливих комплексів, що працюють в інтересах усієї держави. Так, енергетику, транспорт, виробництво оборонної й стратегічної продукції доцільно залишити в сфері державної власності. Сюди також повинні бути віднесені матеріальні ресурси науки, особливо фундаментальної.

Між тим, одночасно, виникають і серйозні застереження щодо присутності на ринку суб’єктів державної власності, економічні інтереси яких лобіюються державою, а саме: така присутність не повинна посилювати протиріччя між приватним підприємництвом і державним підприємництвом та між приватним підприємництвом та державним регулюванням економікою, оскільки розвиток таких протиріч підриває основу конкурентного середовища та унеможливлює демократизацію економічних процесів. Отже, процес еволюції цивілізованих ринкових відносин в країні призупиняється, відповідно розвиток відносин власності суттєво загальмовується.

Тому завданням економічної політики держави є наповнення конкретним змістом процесу трансформації власності від монополізму до плюралізму форм і тоді зміни у відносинах власності стануть основним реальним стрижнем економічних реформ.