ВЛАСНІСТЬ - це суспільні відносини. Без ставлення інших осіб до приналежної власнику речі як до чужої, не були б і відносин до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільних відносин розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, в які власнику необхідно вступати з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Отже, власність - це суспільні відносини, яким властиві матеріальний субстрат і вольовий зміст. Власність - це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин власність займає першочергове місце. Цього, однак, для характеристики власності є недостатнім і тому необхідно показати, у яких конкретних формах мають вираз вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі.

Право власності - це зовнішня форма, що законодавчо, інституціонально закріплює реальні економічні процеси.

Забезпечення гарантій прав власності і створення умов їх ефективного забезпечення є фундаментом економічної політики держави. Визначення і розмежування прав власності фіксують основоположні принципи взаємовідносин господарських суб'єктів з приводу привласнення об'єктів власності.

Привласнення - це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характеризує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом власності і пов’язано з податками (я володію – я сплачую податки). Розпорядження – це здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам право прийняття планових та управлінських рішень з приводу функціонування та реалізації об'єкта власності і пов’язано з інвестиціями(тобто турботою про майбутнє власності). Користування – це процес виробничого використання, застосування та споживання корисних властивостей об'єкта власності (тобто вилучення з речей їх корисних можливостей), відповідно створення за їх допомогою благ.

Необхідно зазначити, що у витоків теорії прав власності стояли два відомих американських економіста - Р. Коуз, лауреат Нобелівської премії 1991 р., почесний професор Чикагського університету, та А. Алчіан, професор Лос-Анжелеського університету. В подальшому, в розробці та використанні цієї теорії брали активну учпсть И. Барцель, Г. Демєєц, Д. Норт, Р. Понзер та інші.

(Трохи історії) В умовах азіатської цивілізації зберігалась суспільна (племенна чи общинна) власність на землю. В античній цивілізації панівною була приватна власність на землю. У германській цивілізації дістала розвитку змішана форма власності - власником землі виступали одночасно община (сім'я) та голова сім'ї. Зазначена диференціація в подальшому зумовила її специфіку різноманітних локальних форм аграрної цивілізації, за якої власність на землю стала основою всієї економічної структури.