Сучасна економічна теорія розвивається за такими ос­новними напрямами:

ü      економічний лібералізм, репрезенто­ваний неокласичною теорією, неолібералізмом і сучасним монетаризмом, яким властиві заперечення необхідності масштабного державного втручання в економічне життя і віра у регулюючі можливості об'єктивного ринкового меха­нізму;

ü      економічний дирижизм, представлений неокейнсіанством, вченням шведської економічної школи та неоінституціоналізмом.

ü      неокласичний синтез – є сьогодні особливою течією економічної думки, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією.

До сучасних напрямів економічної думки відносять:

• неокласицизм — напрям, сформований у 90-х роках XIX ст., що ґрунтувався на ідеях економічного лібералізму і принципах системного аналізу маржинальних (граничних) величин у дослідженнях мікроекономіки; нині до завдань цього напряму входить розв'язання макроекономічних пи­тань і проблем регулювання економіки;
• неокейнсіанство — напрям, що виник у 50—60-ті роки XX ст.; взяв за основу теорію Дж.М. Кейнса, доповнивши її вченням про вплив зростання прибутків на процес відтво­рювання (принципом акселерації);
• неоінституціоналізм — течія, що виникла в 60—70-ті роки XX ст., яка ставила економічні процеси в залежність від технократії (глибокого знання сучасної техніки) і роз'яснюва­ла значення економічних процесів у соціальному житті су­спільства;
• неолібералізм — економічне вчення про державне ре­гулювання господарських процесів за підтримки державою вільної конкуренції підприємців та інших елементів еконо­мічного лібералізму.